Українське намисто

У кімнаті затишно і чисто,

Сірий вечір розгорнув пітьму. 

Мамине улюблене намисто

Із шухлядки столика візьму 

Мама молода його носила,

Берегла, як дуже цінний дар.

В ньому є якась магічна сила - 

Це намисто тато дарував!

Пам'ятають камінці прозорі

І кохання ніжне, і тепло.

Світяться мов світанкові зорі,

Хоч насправді це звичайне скло.

Це намисто оберегом долі,

Цінним спадком стало у житті  - 

З ним я, наче у родиннім колі,

Де батьківські спогади святі.

                      Тетяна Котельнік

  Намисто - одна з найдавніших традиційних прикрас України. Намисто було найбільшим дівочим скарбом.  Його передавали у спадок як сімейну реліквію. Воно свідчило про статус власниці : чим більше разків на шиї - тим багатшого панна роду. Зберігали його у скрині на самому дні, під горою домотканних скатертин, рушників, сорочок. 

"  Намисто - не тісто, в печі не спечеш", - каже українське прислів'я. Прикраси не тільки збагачували образ красуні, але й, як вірили,  оберігали від вроків та нещастя і захищали дівочую долю. Чи в будні, чи на свята дівчата та молодиці обов'язково носили намиста. А якщо загубити чи порвати  його - означало накликати біду та загубити дівоче щастя, доки не збереш всі намистини до купи. Крім того,  такі прикраси коштували цілого статку. Тому українки дуже берегли намиста та передавали їх у спадок по жіночій лінії. Українки завжди були дуже вишуканими, слідкували за модою і цінували прикраси . Вважалось , що вийти на вулицю без намиста , те ж саме, що вийти голою. Тому в кожної газдині була велика кількість прикрас, стрічок, гердан. 

  Перші нашійні прикраси виготовляли з кісточок , фруктів, ягід. Згодом їх замінили камінні, металеві та скляні намистинки. Пізніше намисто почали виготовляти із коштовних природних матеріалів. В Україні особливо цінували прикраси з гранату, який видобували на Закарпатті та Поділлі. Бурштин був популярним на Поліссі. А на Півдні і Лівобережжі - перли . Шанували ще й баламути,  перекручене від "перломутр". Намиста з цих жовтуватих намистин були поширені на Східному Поділлі. Та все ж українки любили найбільше намиста з корала, які мали різні назви . Наприклад, "горалі", "сніп", "гуралі", "жаралі", "каралі". Справжні коралі називали "добрим намистом", а штучні - дурним, неправдивим. Корали для намиста привозили із Середземного та Червоного морів. Такі прикраси могли придбати собі лише заможні жінки . Так, наприклад, вісім разків коралів коштували немало, як пара волів.

   Коралі були різними за якістю та розміром , обробленням та коліром. Найціннішими вважали червоне коралове намисто . Наші пращури вірили , що воно було наділене магічними властивостями : яскравочервоні намистинки на жінці означали, що вона здорова, а тьмяні і сіруваті попереджали про хворобу. Намистини нанизували на шовковий шнурок так , щоб більші були посередині, а менші по краях . А от у часи жалоби чи посту червоні коралі не носили, їх змінювали на молочне чи прозоре намисто. За намистом було легко визначити чи заможня жінка  , чи з бідної родини. Найбідніші мали по дві - три шнурівки коралів, а багаті десять чи п'ятнадцять . Жінки поважного віку носили намисто в незначній кількості й темного кольору. Червоні коралі на тлі української вишиванки  - це неймовірна краса та вишуканість. 

  Німецький мандрівник Отто фон Гун у своїх замітках про подорожі Україною в 1805 році, зупинившись у Яготині, зазначив, що навіть бідні селянки "показують чистоту і хороше вбрання, і в коралах собі не відмовляють".

  

Кожна дівчина мріяла про "писані пацьорки", саме так називалось скляне намисто, яке було надзвичайно дорогим, адже розписані вручну намистини привозили із далекої Венеції. Такі собі кульки діаметром 9 - 16 міліметрів,  які вручну розмальовували емаллю різних кольорів й інкрустували золотом. Одними з найпопулярніших були чорні намистини з білими крапками. Жінки та дівчатка з українських сіл могли придбати їх на ярмарках або у міських крамницях. Пізніше з'явились прикраси з дутого скла : "лускавки", " світлячки" ,"бранзолети", вони були трішки дешевші. А із появою масового виробництва бісеру виготовляли "бодзики" - гердан із бісеру, який дівчата носили на шиї, а хлопці на капелюхах. Ще їх називали "водянки", "кризи", "ліци", "мережки". Форма , арнамент та кольора несли важливу інформацію,  як і вишиті сорочки. За якими можно було визначити з якої місцевості людина. 

  Металеві ж прикраси вважають одними з найдавніших. За ними теж визначали соціальний статус власниці. Золота, срібна або позолочена прикраса, повішана на стічці або низці намиста, яку одчгали поверх усіх прикрас , має назву "дукач". Головний елемент цієї прикраси - медальйон, доповнений бантом чи кантом. "Батько багач, ще й на шиї дукач" , говорили про власниць таких намист . Багаті носили золоті аксесуари, купецькі - срібні , міщанки- олов'яні,  а селянки  з міді та заліза. Жіночі прикраси із нанизаними у два чи три ряди латунними чи мідними хрестиками, а чоловічі на шкіряному ремінці чи шийному дротику. Найперші дукачі- це нагородні медалі козаків, яким жінки знайшли нове застосування, вдало ввівши їх у композицію свого намиста . Пошириними були також намиста із монет - " салба" . Це розшитий срібними монетами нагрудний клаптик з цупкої тканини, не менш як у дванадцять рядів.  Ще одною оздобою намиста був "шелест" - прикраса з маленьких круглих дзвіночків, які дзвеніли при ходьбі. Кажуть, за передзвоном такого намиста, чоловіки могли легко впізнати свою кохану. 

  Намиста з перлів та гранату були поширені у колах шляхти та міщан. Найціннішими вважали перлини з Перської затоки . Перлові намиста складалися з п'яти до десяти низок,  у які низали перлини одного розміру, або перенизували дрібнішими намистинами. Селяни ж мали рідко натуральні перли чи гранати. Частіше це були імітації із скла .

  Оберегові ж та ритуальні прикраси носили лише на тілі . А все,  що носили поверх одягу, свідчило про достаток господині . Загалом українки одягали різноманітні прикраси, часто поєднуючи їх між собою та доповнюючи традиційний одяг . Деякі робили власноруч, деякі можна було тільки придбати. Але незалежно від їхнього походження вони популярні й нині .